Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил (у миру Володимир Михайлович Гундяєв) народився 20 листопада 1946 року в Ленінграді.

Батько — Гундяєв Михайло Васильович, священик, помер у 1974 році. Мати — Гундяєва Раїса Володимирівна, викладач німецької мови в школі, в останні роки домогосподарка, померла в 1984 році. Старший брат — протоієрей Микола Гундяєв, професор Санкт-Петербурзької Духовної академії, настоятель Спасо-Преображенського собору в м. Санкт-Петербурзі. Дід — ієрей Василь Степанович Гундяєв, в’язень Соловків, за церковну діяльність і боротьбу з обновленством в 20-х, 30-х і 40-х роках ХХ століття зазнав тюремні ув’язнення і заслання.

Після закінчення 8-го класу середньої школи В. Гундяєв поступив на роботу в Ленінградську комплексну геологічну експедицію Північно-Західного геологічного управління, де й працював з 1962 по 1965 рік як технік-картограф, поєднуючи роботу з навчанням у середній школі.

Після закінчення середньої школи в 1965 році вступив до Ленінградської духовної семінарії, а потім до Ленінградської духовної академії, яку закінчив з відзнакою в 1970 році.

• 3 квітня 1969 митрополитом Ленінградським і Новгородським Никодимом (Ротовим) був пострижений у чернецтво з нареченням імені Кирил. 7 квітня ним же був висвячений у сан ієродиякона, 1 червня того ж року — у сан ієромонаха.
• З 1970 по 1971 роки — викладач догматичного богослов’я і помічник інспектора Ленінградських духовних шкіл; одночасно — особистий секретар митрополита Ленінградського і Новгородського Никодима і класний наставник 1-го класу семінарії.
• 12 вересня 1971 року возведений у сан архімандрита.
• З 1971 по 1974 роки — представник Московського Патріархату при Всесвітній Раді Церков у Женеві.
• З 26 грудня 1974 по 26 грудня 1984 року — ректор Ленінградської духовної академії та семінарії.
• 14 березня 1976 хіротонісаний в єпископа Виборзького. 2 вересня 1977 возведений у сан архієпископа.
• З 26 грудня 1984 року — архієпископ Смоленський і Вяземський.
• З 1986 року — керуючий парафіями у Калінінградській області.
• З 1988 року — архієпископ Смоленський і Калінінградський.
• З 13 листопада 1989 р. по 2009 р. — голова Відділу зовнішніх церковних зносин (з серпня 2000 року — Відділ зовнішніх церковних зв’язків), постійний член Священного Синоду.
• 25 лютого 1991 року возведений у сан митрополита.
• 27 січня 2009 року Помісний Собор Руської Православної Церков обрав митрополита Кирила Патріархом Московським і всієї Русі.
• 1 лютого 2009 року в Храмі Христа Спасителя відбулася интронізація Святішого Патріарха Кирила.

Виконуючи послух Священноначалія, Високопреосвященний Кирил був:

• З 1975 по 1982 рр. — Головою Єпархіальної ради Ленінградської митрополії;
• З 1975 по 1998 рр — Членом Центрального комітету та Виконкому Всесвітньої Ради Церков;
• З 1976 по 1978 рр. — Заступником Патріаршого екзарха Західної Європи;
• З 1976 по 1984 рр. — Членом Комісії Священного Синоду з питань християнської єдності;
• З 1978 по 1984 рр. — Керуючим Патріаршими парафіями у Фінляндії;
• З 1978 по 1984 рр. — Заступником голови філії Відділу зовнішніх церковних зв’язків в м. Ленінграді;
• З 1980 по 1988 рр. — Членом комісії з підготовки і проведення святкування 1000-річчя Хрещення Русі;
• В 1990 р. — членом комісії з підготовки Помісного Собору Руської Православної Церкви;
• В 1990 р. — членом комісії зі сприяння зусиллям у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
• З 1989 по 1996 рр. — Керуючим Православним Угорським благочинням;
• З 1990 по 1991 рр. — Тимчасово керуючим Гаазько-Нідерландською єпархією;
• З 1990 по 1993 рр. — Тимчасово керуючим Корсунською єпархією;
• З 1990 по 1993 рр. — Головою комісії Священного Синоду з відродження релігійно-морального виховання та благодійності;
• З 1990 по 2000 рр. — Головою комісії Священного Синоду із внесення поправок до Статуту про управління Руською Православною Церквою. Статут був прийнятий на Ювілейному Архієрейському Соборі в 2000 році;
• З 1994 по 2002 рр. — Членом Громадської ради з відродження Храму Христа Спасителя;
• З 1994 по 1996 рр. — Членом Ради із зовнішньої політики Міністерства закордонних справ Росії;
• З 1995 по 2000 рр. — Головою Синодальної робочої групи з вироблення Концепції Руської Православної Церкви з питань церковно-державних відносин і проблем сучасного суспільства в цілому;
• З 1995 по 1999 рр. — Членом Російського організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з святкуванням пам’ятних дат Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;
• З 1996 по 2000 рр. — Членом Наглядової ради Фонду 50-річчя Перемоги.

На час обрання на Патріарший Престол митрополит Кирил був:

• Постійним Членом Священного Синоду (з 1989 р.);
• Головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків (з 1989 р.);
• Керуючим Патріаршими парафіями у Фінляндії (з 1990 р.);
• Членом Синодальної Богословської комісії (з 26 лютого 1994 р.);
• Членом Патріаршої і Синодальної Біблійної комісії (з 1990 р.);
• Співголовою (з 1993 р.) і заступником голови (з 1995 р.) Всесвітнього російського народного собору, головою Смоленського (з 1996 р.) і Калінінградського (з 1997 р.) відділень ВРНС;
• Членом Ради Земського руху (з 1993 р.);
• Членом Російського палестинського суспільства;
• Автором і ведучим щотижневої телепередачі «Слово пастиря» на Першому каналі (з 1994 р.);
• Почесним президентом Всесвітньої Конференції «Релігія та мир» (з 1994 р.);
• Членом Ради із взаємодії з релігійними об’єднаннями при Президенті РФ (з 1995 р.);
• Членом Комісії при Президентові РФ з Державних премій у галузі літератури і мистецтва (з 1995 р.);
• Почесним членом Московського інтелектуально-ділового клубу (з 1995 р.);
• Співголовою Християнського міжконфесійного консультативного комітету (з 1996 р.);
• Членом Президії міжрелігійного Ради Росії (з 1998 р.);
• Головним редактором журналів «Церква і час» (з 1991 р.), «Смоленські єпархіальні відомості» (з 1993 р.), «Православний паломник» (з 2001 р.);
• Членом церковно-наукової ради з видання «Православної енциклопедії» (з 1999 р.);
• Членом Наглядової ради Храму Христа Спасителя (з 2002 р.);
• Співголовою Ради європейських релігійних лідерів (з 2002 р.);
• Головою оргкомітету виставки «Православна Русь» (з 2003 р.);
• Співголовою Робочої групи по взаємодії Руської Православної Церкви з Міністерством закордонних справ Росії (з 2003 р.);
• Головою Виконавчого комітету міжрелігійної ради СНД (з 2004 р.);
• Членом Президії міжрелігійної Ради СНД (з 2004 р.);
• Членом Ради із взаємодії з релігійними об’єднаннями при Президенті Російської Федерації (з 2004 р.);
• Головою Комісії у справах Старообрядних парафій та взаємодії зі старообрядництвом (з 2005 р.);
• Головою робочої групи для складання концептуального документа, що викладає позицію Руської Православної Церкви у сфері міжрелігійних відносин (з 2005 р.);
• Головою робочої групи з підготовки документа, що виражає позицію Руської Православної Церкви з проблем глобалізації (з 2005 р.);
• Членом Об’єднаної комісії з національної політики та взаємин держави і релігійних об’єднань (з 2006 р.);
• Співголовою Всесвітньої конференції «Релігії за мир» (з 2006 р.);
• Керівником робочої групи з розробки «Основ вчення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини»;
• Місцеблюстителем Патріаршого Престолу (з 6 грудня 2008 року).

Святіший Патріарх Кирил має наступні вчені ступені і звання:

з 1970 р. – кандидат богослов’я Ленінградської духовної академії;

у 1974-1984 рр. — доцент кафедри патрології Ленінградської духовної академії;

у 1983-1989 рр. — викладання в аспірантурі при Московській духовній академії;

з 1986 р. – почесний член Санкт-Петербурзької духовної академії;

з 1987 р. — почесний доктор богослов’я богословської академії в Будапешті;

з 1992 р. – член Академії творчості;

з 1994 р. – почесний член Міжнародної академії Євразії;

з 1996 р. – почесний професор військової академії (нині університет) ППО Сухопутних військ;

з 1997 р. – дійсний член Академії російської словесності;

з 2002 р. – дійсний член Академії соціальних і гуманітарних наук (з 2003 р. – Громадська Російська академія соціальних наук);

з 2002 р. – почесний доктор політології Державного університету Перуджі (Італія);

з 2004 р. – почесний доктор богослов’я християнської академії Варшави (Польща);

з 2004 р. – почесний професор Смоленського гуманітарного університету;

з 2005 р. – почесний професор Астраханського університету;

з 2005 р. – почесний доктор російського державного соціального університету;

з 2006 р. – почесний професор Балтійського військово-морського інституту імені адмірала Федора Ушакова;

з 2007 р. – почесний президент Академії Російської словесності;

з 2007 р. – почесний доктор Санкт-Петербурзького державного політехнічного університету;

з 2009 р. – почесний доктор богослов’я Київської духовної академії;

з 2009 р. — почесний доктор богослов’я Інституту теології ім. свв. Мефодія та Кирила Білоруського державного університету;

з 2009 р. – почесний доктор богослов’я Санкт-Петербурзької духовної академії;

з 2009 р. – почесний член Російської академії освіти;

з 2009 р. – почесний доктор Російської академії Державної служби при Президентові РФ;

з 2010 р. – почесний доктор Національного дослідницького ядерного університету «МІФІ»;

з 2010 р. – почесний професор військової академії Ракетних військ стратегічного призначення імені Петра Великого;

з 2010 р. – почесний доктор Петрозаводського державного університету;

з 2010 р. – почесний доктор Єреванського державного університету;

з 2010 р. – почесний доктор Одеської національної юридичної академії;

з 2010 р. – почесний доктор богослов’я Московської духовної академії;

з 2011 р. — почесний доктор Придністровського державного університету ім. Т. Г. Шевченко;

з 2011 р. – почесний доктор Воронезького державного університету;

з 2011 р. — почесний доктор Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова;

з 2012 р. – почесний доктор Софійського університету культурної спадщини;

з 2012 р. – почесний доктор богослов’я Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету;

з 2013 р. — почесний професор Російського наукового центру хірургії ім. академіка Б. В. Петровського РАМН;

з 2014 р. — почесний доктор Белградського університету;

з 2015 р. – почесний доктор Дипломатичної академії МЗС РФ;

з 2015 р. – почесний доктор богослов’я Загальноцерковної аспірантури та докторантури імені святих рівноапостольних Кирила і Мефодія;

з 2016 р. — почесний доктор російського економічного університету ім. Г. В. Плеханова;

з 2016 р. – почесний доктор Санкт-Петербурзького державного університету;

з 2017 р. – почесний доктор Киргизько-Російського слов’янського університету (Киргизстан);

з 2018 р. — почесний професор Кубанського державного університету.

Запрошувався для читання лекцій в Рим (1972 р.), в Гельсінський університет, в Академію «Абу» в Турку, в Православну семінарію в Куопіо (Фінляндія, 1975 р.), в Екуменічний інститут в Боссе (Швейцарія, 1972, 1973 рр.), в Мюнстерський університет (ФРН, 1988 р.), в університет Удіне (Італія, 1988 р.), в державний університет Перуджі (Італія, 2002 р.), до християнської академії Варшави (Польща, 2004 р. Виступав з доповідями на багатьох російських і зарубіжних конференціях, симпозіумах і форумах.

Святіший Патріарх Кирил – автор наступних книг:

Становлення і розвиток церковної ієрархії і вчення Православної Церкви про її благодатний характер. – Л.: 1971;

Виклики сучасної цивілізації. Як відповідає на них Православна Церква. – М.: 2002;

Слово Пастиря. Бог і людина. Історія порятунку. – М.: 2004;

L Evangile et la liberte. Les valeurs de la Tradition dans la societe laique. — Paris: 2006;

Свобода і відповідальність: у пошуках гармонії. – М.: 2008;

Свобода і відповідальність: у пошуках гармонії. Права людини і гідності особистості. – Доповнене видання, – М.: 2014;

«Невідомий» Патріарх Кирил. – М.: 2009;

Патріарх єдності. Збірник проповідей на Україні. – Київ: 2009;

Патріарх і молодь: розмова без дипломатії. – М.: 2009;

Свята Русь – разом або нарізно? Патріарх на Україні. – М.: 2009;

Передовий загін Церкви. – Твер: 2009;

Слово. Проповідь. Виступ. – Київ: 2009;

Бути вірним Богу. Книга бесід зі Святішим Патріархом Кирилом. – Мінськ: 2009;

Сила нації – в силі духу. – Мінськ: 2009;

Церква закликає до єдності. – Мінськ: 2010;

Зберігайте віру в серцях. – Мінськ: 2011;

Noi suntem un singur popor în faţa lui Dumnezeu. – Ми-один народ перед Богом (на молд. мова). — 2011;

Проповіді 2009-2010. – Свято-Троїцька Сергієва лавра, 2010;

Проповіді 2010-2011. – Свято-Троїцька Сергієва лавра, 2012;

Проповіді 2012. – Свято-Троїцька Сергієва лавра, 2013;

Проповіді 2013. – Свято-Троїцька Сергієва лавра, 2014;

Проповіді 2014. – Свято-Троїцька Сергієва лавра, 2015;

Проповіді 2015. – Свято-Троїцька Сергієва лавра, 2016;

Таємниця покаяння. Великопісні проповіді (2001-2011). – М.: 2012;

Таємниця покаяння. Великопісні проповіді (2001-2014). – Доповнене видання, – М.: 2015;

Слово Предстоятеля. Зібрання праць. Серія I. Т. 1 (2009-2011). – М.: 2012;

Слово пастиря. Зібрання праць. Серія II. Т. 1 (1991-2011). – М.: 2013;

Подолання смути. // Серія «Слово Святішого Патріарха». – М.: 2013. – Вип. Один;

Слово пастиря. Зібрання праць. Серія II. Т. 2 (1991-2011). – М.: 2014;

Свята Земля. // Серія «Слово Святішого Патріарха». – М.: 2014. – Вип. 2.

а також 3579 публікацій, включаючи публікації на офіційному сайті Руської Православної Церкви, у вітчизняній та зарубіжній періодиці (дані на 1 лютого 2017 р.).

Видані цикли телепередач з виступами Святішого Патріарха Кирила: «Слово пастиря» — Введення в православне віровчення; «Слово-Таїнство-Церква» — Історія ранньої християнської Церкви і вчення Церкви; «Ювілейний Архієрейський Собор» — Основи соціальної концепції — Статут Руської Православної Церкви — про Діяння канонізації, «Ставлення до інослав’я»; «Слово Пастиря» — Церква, держава, політика (частина 1), Церква, особистість, суспільство (частина 2), Про віру і спасіння (частина 3), Чи є майбутнє у Росії (частина 4).

Створені і випущені на дисках десятки відеофільмів, присвячених життю і діяльності Святішого Патріарха Кирила, обрання та інтронізації Його Святості, із записами богослужінь, проповідей, зустрічей і виступів у прямому ефірі, що відбулися в ході візитів в російські єпархії, в Україну, в Білорусь, Естонію і Вірменію, а також виступами Святішого Патріарха Кирила на російському телебаченні. Цикли проповідей Його Святості і записи ряду зустрічей з молоддю видані також на аудіоносіях.

Взаємодія з помісними православними Церквами

Святіший Патріарх Кирил трудився і трудиться в області міжправославних відносин. Він був першим представником Роуської Православної Церкви в «Сіндесмосі» – Всесвітньому братстві православних молодіжних організацій. З 1971 по 1977 рр. — член Виконкому «Синдесмоса»; учасник VIII (Бостон, 1971 р.), IX (Женева, 1977 р.), Х (Фінляндія, 1980 р.) і XIV (Москва, 1992 р.) генеральних Асамблей цієї організації; учасник першої Передсоборної Всеправославної наради (Шамбезі, 1976 р.) і Міжправославної комісії з підготовки Святого і Великого Собору Східної Православної Церкви (Шамбезі, 1993, 1999 рр..); головний доповідач на православній консультації «Загальне розуміння і бачення ВСЦ» (Шамбезі, 1995 р.); учасник Всеправославної консультації з питань екуменізму (Салоніки, 1998 р.) і Зборів Глав Помісних Православних Церков по зціленню болгарського церковного розколу (Софія, 1998 р.); учасник Всеправославного святкування 2000 років Християнства в Віфлеємі 7.01.2000 р.; учасник переговорів між Московським і Константинопольським Патріархатами (Стамбул, 1977 р., Женева, 1978 р., Стамбул 1990 р., Москва, 1991 р., Стамбул, 1993 р.) і регулярних консультацій з поточних проблем між двома Церквами; проводив переговори з Константинопольською Православною Церквою по Естонії і з Румунською Православною Церквою з проблеми Бессарабської митрополії в Молдові (двічі в 1997 р. в Женеві, Кишинів, 1999 р.).

У 2005 р. в якості глави делегації Руської Православної Церкви брав участь в інтронізації Патріарха Єрусалимського Феофіла III.

На посаді голови ВЗЦЗ у складі офіційних делегацій відвідав всі Помісні Православні Церкви, в тому числі, супроводжував Святішого Патріарха Пімена і Святішого Патріарха Олексія II в їх поїздках за кордон.

Міжхристиянські відносини і співробітництво

Святіший Патріарх Кирил брав участь у роботі міжхристиянських організацій. Як делегат брав участь у IV (Упсала, Швеція, 1968 р.), V (Найробі, Кенія, 1975 р.), VI (Ванкувер, Канада, 1983 р.) і VII (Канберра, Австралія, 1991 р.) генеральних Асамблеях ВРЦ і в якості почесного гостя в IX Генеральній Асамблеї ВРЦ (Порту-Алегрі, Бразилія, 2006 р.); у всесвітній місіонерській конференції «Порятунок сьогодні» (Бангкок, 1973 р.); був президентом Всесвітньої конференції «Віра, наука і майбутнє» (Бостон, 1979 р.) і Всесвітньої конвокації «Мир, справедливість і цілісність творіння» (Сеул, 1990 р.); брав участь в асамблеях комісії «Віра і пристрій» ВРЦ в Аккрі (Гана, 1974 р.), в Лімі (Перу, 1982 р.), в Будапешті (Угорщина, 1989 р.). Був головним доповідачем на Всесвітній місіонерській конференції в Сан-Сальвадорі, Бразилія, в листопаді 1996 р.

Був делегатом XI Генеральної Асамблеї Конференції європейських церков (Стірлінг, Шотландія, 1986 р.) і XII Генеральної Асамблеї КЕЦ (Прага, 1992 р.), а також одним з головних доповідачів на Європейській Асамблеї КЕЦ «Мир і справедливість» (Базель, 6-21 травня 1989 р.).

Був учасником Другої Європейської Асамблеї КЕЦ в Граці, Австрія (23-29 червня 1997 р.) і третьої в Сібіу, Румунія (5-9 вересня 2007 р.).

Був учасником чотирьох турів двосторонніх співбесід між богословами Руської православної та Римо-Католицької Церквами (Ленінград, 1967 р., Барі, Італія, 1969 р., Загорськ, 1972 р., Тренто, Італія, 1975 р.).

З 1977 р. — секретар міжнародної технічної комісії з підготовки діалогу між Православною та Римо-католицькою Церквами. З 1980 р. — член Міжнародної богословської комісії з православно-католицького діалогу. У цій якості брав участь у чотирьох пленарних засіданнях даної комісії: (Патмос-Родос, Греція, 1980 р.; Мюнхен, ФРН, 1982 р.; Крит, 1984 р.; Валаам, Фінляндія, 1988 р.) і в роботі її Координаційного комітету.

Був співголовою другого туру православно-реформатського діалогу (Дебрецен II) в 1976 р.в Ленінграді і учасником євангелічних Кірхентагів у Віттенберзі (НДР, 1983 р.) в Дортмунді (1991 р.) в Гамбурзі (1995 р.).

Учасник діалогу з делегацією Старокатолицької Церкви у зв’язку зі 100-річчям Роттердамсько-Петербурзької комісії, Москва, 1996 р.

На посаді голови ВЗЦЗ за дорученням священноначалія Руської Православної Церкви брав участь у контактах з Церквами США, Японії, НДР, ФРН, Фінляндії, Італії, Швейцарії, Великобританії, Бельгії, Голландії, Франції, Іспанії, Норвегії, Ісландії, Польщі, Чехії, Словаччини, Ефіопії, Австралії, Нової Зеландії, Індії, Таїланду, Шрі-Ланки, Лаосу, Ямайки, Канади, Конго, Заїру, Аргентини, Чилі, Кіпру, Китаю, ПАР, Греції.

Участь у Соборах Руської Православної Церкви

Був членом Помісного Ювілейного Собору Руської Православної Церкви (Червень 1988 р., Загорськ), головою його редакційної комісії та автором проекту Статуту Руської Православної Церкви, прийнятого ювілейним Собором.

Був учасником Архієрейського Собору, присвяченого 400-річчю відновлення патріаршества (жовтень 1989 р.) і позачергового Архієрейського Собору 30-31 січня 1990 р., а також Помісного Собору 6-10 червня 1990 р., архієрейських соборів 25-26 жовтня 1991 р.; 31 Березня — 4 квітня 1992 р.; 11 червня 1992 р.; 29 листопада — 2 грудня 1994 р.; 18-23 лютого 1997 р.; 13-16 серпня 2000 р.; 3-6 жовтня 2004 р., 24-29 червня 2008 р.

Головував на архієрейських (2009 р, 2011 р, 2013 р, 2016 р, 2017 р) і Помісному Соборах (2009 р), на інших зазначених Соборах Руської Православної Церкви був головою редакційної комісії.

Як голова ВЗЦЗ робив доповіді про роботу ВЗЦЗ. На ювілейному Соборі 2000 р. в якості голови відповідних Синодальної робочої групи і Синодальної комісії представив основи соціальної концепції Руської Православної Церкви і Статут Руської Православної Церкви.

На Архієрейському Соборі 3-6 жовтня 2004 р. виступив також з доповіддю «про взаємини з Руською зарубіжною Церквою і старообрядцями».

Управління Смоленсько-Калінінградською єпархією (1984-2009 рр.)

За час перебування Святішого Патріарха Кирила на Смоленсько-Калінінградській кафедрі було відкрито 166 парафій (94 в Смоленську і області, 72 в Калінінграді і області). Відновлено 52 і знову збудовано 71 православний храм.

У 1989 р було відкрито Смоленське духовне училище, перетворене в 1995 р в Смоленську духовну семінарію.

З 1998 р. діє Між’епархіальне духовне училище, яке готує регентів церковних хорів, катехізаторів, іконописців і сестер милосердя. При більшості парафій єпархії діють недільні школи. Є православні гімназії та дитячі садки.

З 1992 р ведеться викладання Основ православної культури в державних школах Смоленської і Калінінградської області.

Робота на посаді голови ВЗЦЗ (1989-2009 рр.)

Представляв Руську Православну Церкву в комісіях з вироблення Закону СРСР «Про свободу совісті і релігійних організаціях» від 1 жовтня 1990 р., Закону РРФСР «Про свободу віросповідань» від 25 жовтня 1990 р. і Федерального закону Російської Федерації «Про свободу совісті і про релігійні об’єднання» від 26 вересня 1997 р.

В якості голови ВЗЦЗ брав участь у багатьох міжнародних громадських і миротворчих ініціативах.

Брав участь у виробленні церковної позиції та миротворчих акціях під час подій серпня 1991 р. та жовтня 1993 р.

Був одним з ініціаторів створення Всесвітнього руського народного собору в 1993 р. брав участь і виголошував основні доповіді на Соборах (1993-2008 рр.). З часу обрання на патріарший Престол є головою ВРНС (з 2009 р.).

В якості Голови Комісії Священного Синоду з відродження релігійно-морального виховання і благодійності ініціював створення синодальних відділів з релігійної освіти, по соціальному служінню і благодійності, по взаємодії зі Збройними силами і правоохоронними органами. Був автором концепції з відродження благодійності та релігійної освіти, прийнятої Священним Синодом 30 січня 1991 р.

Розробив і представив на затвердження Священного Синоду «концепцію взаємодії Руської Православної Церкви зі Збройними силами» в 1994 р.

З 1996 по 2000 рр. — керував розробкою і представив Ювілейному Архієрейському Собору 2000 р. «Основи соціальної концепції Руської Православної Церкви».

Брав активну участь у нормалізації церковного становища в Естонії. У зв’язку з цим відвідав Антіохійський і Єрусалимський Патріархати (поїздки в Ліван, Сирію, Йорданію та Ізраїль в 1996 р.), а також брав участь у переговорах з представниками Константинопольського Патріархату в м. Цюріху (Швейцарія) в березні і двічі в квітні 1996 р., в Фессалоніках, Талліні і Афінах (1996 р.), в Одесі (1997 р.), в Женеві (1998 р.), в Москві, Женеві і Цюріху (2000 р.), у Відні, Берліні та Цюріху (2001 р.), у Москві та Стамбулі (2003 р.); неодноразово також відвідував Естонію, де вів переговори з представниками уряду, депутатами парламенту і з діловими колами цієї країни.

Брав активну участь у миротворчих акціях по Югославії. Неодноразово під час війни відвідував Белград, вів переговори з керівництвом цієї країни, ініціював створення неформальної міжнародної християнської миротворчої групи по Югославії (Відень, травень 1999 р.) і скликання міжнародної міжхристиянської конференції на тему: «Європа після косовської кризи: подальші дії Церков» в м. Осло (Норвегія) в листопаді 1999 року.

Був основним доповідачем на парламентських слуханнях, присвячених «Основам соціальної концепції Руської Православної Церкви» (Москва, 2001 р.), і темам «Релігія і здоров’я» (Москва, 2003 р.), «удосконалення законодавства про свободу совісті і про релігійні організації: практика застосування, проблеми та шляхи вирішення» (Москва, 2004 р.).

Виступив ініціатором діалогу з європейськими організаціями в Брюсселі і створення в 2002 р. представництва Руської Православної Церкви при європейських міжнародних організаціях.

На посаді голови ВЗЦЗ відвідав Естонію (багаторазово), Швейцарію (багаторазово), Францію (багаторазово), Іспанію (багаторазово), Італію (багаторазово), Бельгію (багаторазово), Голландію (багаторазово), Німеччину (багаторазово), Ізраїль (багаторазово), Фінляндію (багаторазово), Україну (багаторазово), Японію (багаторазово), Канаду (багаторазово), Китай (багаторазово), Угорщину (багаторазово), Молдову (багаторазово), Норвегію (багаторазово), Ліван і Сирію (багаторазово), Сербію (багаторазово), США (багаторазово), Туреччину (багаторазово), Бразилію (багаторазово), Австралію (1991 р.), Австрію (багаторазово), Латвію (1992 р.), Чилі (1992 р.), Болгарію (1994, 1998, 2005 рр.), Чехії (1996, 2004, 2007 рр..), Словаччину (1996 р.), Іран (1996 р.), Литву (1997 р.), Данію (1997 р.), Марокко (1997 р.), Аргентини (1997, 2006), Мексику (1998), Панаму (1998), Перу (1998), Кубу (1998, 2004, 2008 рр..), Люксембург (1999), Непал (2000 р.), Словенії (2001), Мальту (2001), Туніс (2001), Монголії (2001), Хорватію (2001), В’єтнам (2001 р.), Кампучії (2001 року), Таїланд (2001), Ірландію (2001 р.), Ірак (2002 року), Ліхтенштейн (2002 р.), Філіппіни (2002 р.), спеціальні райони КНР — Гонконг (2001, 2002 рр.), Макао (2002 р.), ПАР (2003, 2008 рр.), Малайзію (2003 р.), Індонезію (2003 р.), Сінгапур (2003 р.), ОАЕ (2004 р.), Польщу (2004 р.), Нідерланди (2004 р.), Домініканську Республіку (2004 р.), Ємен (2005 КНДР (2006 р.), Індію (2006 р.), Румунію (2007 р.), Туркменію (2008 р.), Коста-Ріку (2008 р.), Венесуелу (2008 р.), Колумбію (2008 р.), Еквадор (2008 р.), Анголу (2008 р.), Намібію (2008 р.). Угорщину, Монголію, Словенію, Іран, Ірак і Ємен відвідав з офіційними візитами на запрошення урядів цих країн.

27 січня 2009 р. Помісний Собор Руської Православної Церкви обрав митрополита Кирила Патріархом Московським і всієї Русі.

1 лютого 2009 р. відбулася інтронізація Святішого Патріарха Кирила.