Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Патріарх Олексій І (1945 – 1970 )

Патріарх Олексій І (1945 – 1970 )

Патріарх Олексій I (1945-1970) був обраний на патріарший престол у лютому 1945 року. Його Предстоятельство збіглося із закінченням Великої Вітчизняної війни і подальша діяльність була пов’язана з відновленням зруйнованих війною храмів, відновленням зв’язків з православними братськими Церквами, було покладено початок контактам з Римсько-Католицькою Церквою. Встановилися активні зв’язки з древніми нехалкідонськими Церквами Сходу, а також з протестантським світом.

Святіший Патріарх Олексій (в миру Сергій Володимирович Симанський) народився в Москві 27 жовтня 1877 року в православній родині. У 1888 році Сергій Симанський вступив до першого гімназійного класу Лазаревського інституту східних мов, потім перейшов до Миколаївського ліцею, який закінчив зі срібною медаллю. У 1896 році вступив на юридичний факультет Московського університету, який закінчив за три роки. Деякий час перебував на службі в гренадерському Самогицькому полку. Восени 1900 року Сергій Володимирович вступив до Московської Духовної Академії. У лютому 1902 року, будучи студентом другого курсу, прийняв чернецтво з ім’ям Олексій. У тому ж році був висвячений у ієродиякона, а в 1903 році — у ієромонаха. У 1904 році закінчив Московську духовну академію і був призначений інспектором Псковської Духовної Семінарії. Згодом у сані архімандрита був ректором Тульської, а потім — Новгородської семінарії. У 1913 році хіротонізований на єпископа Тихвинського.

У революційні роки єпископ Олексій залишався вірним пастирем свого стада. Він вніс неоціненний внесок у будівництво церковного життя в нових умовах. Владика Олексій крім постійних архієрейських справ і турбот був зайнятий турботами про поранених.

У січні 1921 р. єпископ Олексій Патріаршим указом був переведений до Петрограду з титулом вікарного єпископа Ямбурзького, з перебуванням в Олександро-Невській Лаврі. У цей період особливо виявились у діяльності єпископа Олексія два принципи, що залишалися характерними для нього і в наступні роки: вірність канонічним засадам і лояльність до нового ладу.

У 1926 р. єпископ Олексій був призначений у Новгород  з титулом архієпископа Хотинського і незабаром став членом Синоду і найближчим помічником митрополита Сергія. У 1932 р. він був возведений у сан митрополита, а в наступному році призначений на Ленінградську кафедру.

У роки Великої Вітчизняної війни митрополит Олексій своїм життям показав, що доля Російської Православної Церкви невіддільна від долі російського народу. Залишаючись в роки блокади Ленінграда зі своєю паствою, разом з нею переживаючи страждання і позбавлення, він свідчив істину і не лукавство глибоко патріотичної позиції Російської Церкви. Виявляючи бадьорість духу і величезне самовладання, він постійно здійснював богослужіння,підбадьорював і втішав віруючих. І, незважаючи на голод і бомбардування, знесилені люди, ледве тримаючись на ногах, щодня наповнювали храм, де служив архіпастир.

У підлеглих йому храмах так само, як і у дні блокади, не припинявся збір коштів на оборону, на допомогу пораненим і сиротам. Всього ж було зібрано в 1941-1944 рр.. більше 13 мільйонів рублів. За організацію патріотичної діяльності в храмах міста в період блокади митрополит Олексій з групою духовенства був удостоєний державної нагороди – медалі «За оборону Ленінграда».

Після кончини Святішого Патріарха Сергія – в травні 1944 р.- Митрополит Олексій став Місцеблюстителем Патріаршого престолу, а 2 лютого 1945 р. Помісним Собором Руської Православної Церкви був одностайно обраний Патріархом Московським і всієї Русі. На Патріарший престол він вступив з глибокою свідомістю великої відповідальності свого нового покликання і з вірою у всесильну допомогу Божу.

Великим творцем церковним постав Святіший Патріарх Олексій в повоєнні роки: відновлювалися зруйновані війною храми, відновлювалася  церковна  видавнича справа, відкривалися духовні школи, відновлювалися зв’язки з православними одноплемінниками в розсіянні, поповнювалася насельниками найбільша святиня землі Руської – Троїце-Сергієва  Лавра.

10 квітня 1945 р. у Голови Раднаркому СРСР І.В. Сталіна відбулася зустріч і бесіда у справах Православної Церкви з Патріархом Московським і всієї Русі Олексієм, митрополитом Крутицьким Миколою і протопресвітером Миколою Колчіцкім, результат якої незабаром всі відчули. 22 серпня 1945 р. Рада Народних Комісарів СРСР винесла постанову про надання церковним органам – Патріархії, єпархіальним, парафіяльним громадам і монастирям – юридичних прав на придбання транспортних засобів, виробництво церковного начиння і т.д. Цією ж постановою місцевим радянським органам пропонувалося не перешкоджати церковним громадам проводити дзвін.

На роки служіння Святішого Патріарха Олексія випала величезна праця по умиротворення церковних розколів. У 1946 р. остаточно зникло обновленичество. Багато зробив Святіший Патріарх для скасування церковних негараздів в середовищі російського православного розсіювання. Його високий духовний авторитет сприяв відновленню відносин з Польською та Фінляндської  Церквами. Господь увінчав його праці створенням в 1970 р. Автокефальної Православної Церкви в Америці та Автономної Православної Церкви в Японії.

Святіший Патріарх Олексій приділяв велику увагу справі видання церковних книг. При ньому вийшли у світ два видання Біблії і окремо Новий Завіт російською мовою і ряд богослужбових книг, стали виходити щомісячні церковні журнали – «Журнал Московської Патріархії», журнали зарубіжних екзархатів, збірник «Богословські праці».

Плодом пастирсько-учительських праць самого Святішого Патріарха з’явилися чотири томи його слів і промов. Рішенням Рад духовних академій Московського Патріархату йому було присуджено вчене звання доктора богослов’я.

Багато потрудився Святіший Патріарх Олексій для єдності вселенського Православ’я. Він здійснив низку паломницьких поїздок на Святу Землю, до Єгипту і в країни Близького Сходу, відвідав братські Православні Церкви: Константинопольську, Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Елладську, служачи справі єднання та миру, і зі свого боку з любов’ю приймав численних гостей, які прибували в Росію з усього православного світу. Цьому сприяла і відроджена Святішим Патріархом Олексієм добра традиція навчання представників зарубіжних Православних Церков в духовних школах Московського Патріархату. У роки Першосвятительського служіння Святішого Патріарха Олексія було покладено початок контактів Руської Церкви з Римсько-Католицькою Церквою. Встановилися активні зв’язки і з древніми нехалкидонськими Церквами Сходу, а також з протестантським світом.

Російська Православна Церква, очолювана Патріархом Олексієм, стала в перші ряди поборників миру. Патріарх Олексій протягом багатьох років був членом Радянського комітету захисту миру. Своєю активною миротворчою діяльністю він здобув величезний авторитет серед всіх людей доброї волі.

25 років Патріаршого служіння Першоієрарха  Олексія були досить різними, але мета, якій віддавав Предстоятель всі сили, завжди була одна: зберегти Церкву в умовах тоталітарного атеїстичного режиму.

Святіший Патріарх Олексій помер 17 квітня 1970 р.. Похований в Троїце-Сергієвій лаврі.

На Помісному Соборі Руської Православної Церкви, діяння якого проходили в травні-червні 1971 р. в Троїце-Сергієвій лаврі, була відзначена воістину подвижницька діяльність Святішого Патріарха Алексія I, яка призвела до визначної події в житті Церкви – повернення в Православ’я греко-католиків Галичини і Закарпаття та припинення Брест-Литовської та Ужгородської уній.