Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Патріарх Йосиф (1642-1652)

Патріарх Йосиф (1642-1652)

У своїй діяльності Патріарх Йосиф (1642-1652) велику увагу приділяв справі духовної просвіти.  З його благословення в 1648 році в Москві було засновано духовне училище при Андріївському монастирі – «Ртищевське братство».  Саме завдяки Патріарху Йосифу вдалося зробити перші кроки до возз’єднання України (Малоросії) з Росією.

Через рік після кончини Патріарха Іоасафа I на Патріарший Престол був обраний за жеребом з шести кандидатів архімандрит Симонова монастиря Йосиф. 27 березня 1642 року відбулася його інтронізація.  Суворе виконання церковних статутів і узаконень стало характерною особливістю служіння Патріарха Йосифа.

Вступивши на Патріаршу кафедру, Патріарх Йосиф вважав своїм обов’язком звернутися до духовенства та мирян з Першосвятительським повчанням, яке незабаром було розіслано по всій Росії.

«Повчання» складалося з трьох частин і було звернено відповідно до єпископів, до царя і бояр, до рядових священнослужителів.  У своєму повчанні Патріарх Йосиф говорив про висоту пастирського служіння, про відповідальність ієреїв перед Богом, про конкретні обов’язки священнослужителів, а також давав настанови сучасникам у духовному житті.

Повчання Патріарха Йосифа стали помітним явищем церковного життя, оскільки на відміну від аналогічних творів попередніх періодів вони не обмежувалися тільки питаннями духовного життя, але були звернені до проблем сучасного йому суспільства.  Надалі його прикладу стали слідувати і інші архієреї.

Патріарх Йосиф незабаром після обрання вступив у дебати про віру з лютеранами.  Його опонентом був пастор Фільгобер, який приїхав до Москви в 1643 році разом з датським принцом Вольдемаром.  Метою їхнього приїзду було передбачуване одруження царівни Ірини Михайлівни з датським принцом, яке планувалося для формування антишведської коаліції з Данії, Росії та Речі Посполитої.  Патріарх Йосиф наполягав на переході Вольдемара в Православ’я, від чого останній рішуче відмовився, і таким чином переговори про шлюб були зірвані.  Це був діалог, який Патріарх Йосиф вів з позиції ревнителя Православ’я.  Таке відчуття своєї не тільки правоти, а й духовної сили, потенційно здатної звернути до Православ’я і західних християн, могло з’явитися лише як результат великого духовного піднесення в російському суспільстві.

У 1646 році, перед настанням Великого посту, Патріарх Йосиф розіслав окружний наказ всьому духовного чину і всім православним християнам, щоб дотримувалися наступаючого посту в чистоті, і від пияцтва, і від неправди, і від усякого гріха віддалялися, приходили до Церков Божих і стояли в  них з острахом, трепетом і в мовчанні, без всяких шепотів, і молилися зі сльозами і сокрушінням серця у своїх гріхах; щоб священнослужителі закликали православних до покаяння, а про мирян, які не послухались своїм духовних отців у дотриманні посту і покаяння, доносити йому,  Патріархові.  Це окружне послання Патріарха Йосифа, а також указ царя 1647 року про заборону робіт у недільні та святкові дні і про обмеження в ці дні торгівлі сприяло зміцненню віри в народі.  Велику увагу приділяв патріарх Йосиф справі духовної просвіти.  З його благословення в 1648 році у Москві було засновано духовне училище при Андріївському монастирі – так зване «Ртищевське братство» (по імені боярина Федора Ртищева, запросив вчених ченців з Києва).

При Патріарху Йосифові, також як і за його попередників, видавалися богослужбові та церковно-повчальні книги.  Крім кількох видань богослужбових книг вперше були видані Житія російських святих (преподобних Сергія і Никона Радонежських, преподобного Сави Сторожевського), твори святих отців і вчителів Церкви: «Слова преподобного Єфрема Сирина», «Ліствиця» преподобного Іоанна, «Повчання» Авви Дорофея, «Тлумачення на Четвероєвангеліє» блаженного Феофілакта, архієпископа Болгарського.  Видавалися книги апологетичні й полемічні – проти латинян і протестантів: «Кирилова книга», «Книга про віру» та інші.  Були надруковані «Граматика Слов’янська» Мелетія Смотрицького, «Кормчая» – збірник церковних законів і правил.  Всього ж за Патріарха Йосифа за 10 років було видано 36 найменувань книг, з яких 14 раніше на Русі не видавалися.

У роки Патріаршества Йосифа неодноразово відбувалися відкриття мощей святих угодників Божих і прославлення чудотворних ікон.  На честь них влаштовувалися свята або будувалися церкви, а для мощей упорядковувалися раки.  Були знайдені мощі преподобного Кирила Новоєзерського (1649), благовірної княгині Анни Кашинської (1649), преподобного Сави Сторожевського, Звенигородського чудотворця (1652), святого благовірного князя Данила Московського (1652), а також перенесено мощі митрополита Філіпа Московського (1652), Патріарха Іова  (1652) та Патріарха Гермогена (1654) в Успенський собор Кремля; звершено прославлення благовірного великого князя Георгія Всеволодовича (1645), та на пожертви Патріарха Йосифа для мощей святого князя Георгія Всеволодовича була влаштована срібна рака у Володимирському Успенському соборі.

У 1647 році в містечку Дальні Ковалі, в 15 верстах від Царьов-Кокшайська, була явлена ​​чудотворна ікона Божої Матері з жонами-мироносицями, і на місці її явлення був споруджений храм.

Ім’я Патріарха Йосифа назавжди залишиться на скрижалях історії завдяки тому, що саме цьому архіпастиреві вдалося зробити перші кроки до возз’єднання Україні (Малоросії) з Росією.  На Земському соборі 1651 року, спеціально скликаному з питання про возз’єднання двох братніх народів, Патріарх Йосиф проявив себе справжнім патріотом своєї Вітчизни і рішуче висловився про необхідність якнайшвидшого возз’єднання, хоча саме возз’єднання відбулося в 1654 році вже після смерті Йосифа при Патріарху Никонові.

Патріарх Йосиф помер 15 квітня 1652 року, щиро оплаканий царем, його найближчим оточенням і народом.  Похований він в Успенському соборі, поряд з гробницею першого Патріарха Московського Іова, на місці, яке сам вказав незадовго до своєї смерті.