Патріаршество священномученика Гермогена (1606-1612) співпало з важким періодом в російській історії – Смутним часом. Він відкрито виступав проти іноземних загарбників, проти зведення на російський престол польського королевича. Під час голоду, що почався в Москві, Патріарх наказав відкрити для голодуючих монастирські житниці. При облозі Москви військами Мініна і Пожарського святитель Гермоген був повалений поляками і взятий в Чудовому монастирі під варту, де помер від голоду і спраги.
Вже за життя святитель Гермоген прославився як пастир, «що покладав душу свою за овець», як «стоятель проти ворогів міцний… викривач зрадників і розорювачів християнської віри».
Священномученик Гермоген (Єрмоген), Патріарх Московський і всієї Русі народився близько 1530 року в сім’ї донських козаків. В миру носив ім’я Єрмолай. Роки юнацького та зрілого віку Гермогена співпали з видатними подіями вітчизняної історії: підкорення Казані, Астрахані, Сибіру; вінчання Івана IV на всеросійське царство, видання Судебника, проведення перших земських соборів. Розділив майбутній Патріарх повною мірою і скорботу своєї Вітчизни з приводу свавілля Польщі, яка, захопивши частину споконвічно руських земель, переслідувала там Православ’я, прагнучи насадити церковну унію під керівництвом Риму. Ці історичні події глибоко вплинули на Гермогена, підготували його на служіння Церкві й Батьківщині.
Служіння майбутнього Патріарха Церкві Христовій почалося в Казані простим парафіяльним священиком при гостинодворській церкві в ім’я святителя Миколая. За відгуками сучасників, священик Єрмолай вже тоді був «чоловік зело премудрістю прикрашений, в книжковому вченні витончений і в чистоті житія відомий». У 1579 році він, вже будучи пресвітером, став свідком дивовижного явлення Казанської ікони Божої Матері. Бог судив йому першому «взяти від землі» безцінний образ, показати його народу, що зібрався, і потім урочисто, з хресним ходом, перенести в сусідній Нікольський храм.
Незабаром священик Єрмолай прийняв чернечий постриг з нареченням імені Гермоген. По всій імовірності, постриг відбувався в Чудовому монастирі, який був названий ним згодом обітним. У 1587 році він був призначений архімандритом Казанського Спасо-Преображенського монастиря. 13 травня 1589 року владика Гермоген був хіротонізований у єпископа, і в тому ж році новообраний Патріарх Іов звів його у сан митрополита Казанського й Астраханського. На цій кафедрі святитель Гермоген проводив широку, плідну місіонерську роботу серед язичників і мусульман (татар), приводячи їх до православної віри.
У 1592 році за святителя Гермогена були перенесені з Москви у Свиязьк мощі Казанського святителя Германа. У 1594 році митрополит Гермоген провів службу Божої Матері на честь ікони Її Казанської, а також «Сказання про явлення Казанської ікони Божої Матері та про чудесні зцілення, що відбулися від неї». Його тропар «Заступнице Усердна» проникнутий справжнім натхненням і глибоким молитовним почуттям. У 1595 році при безпосередній участі святителя Гермогена здійснилося набуття і відкриття мощів казанських чудотворців: святителів Гурія, першого архієпископа Казанського (пам’ять 4 жовтня, 5 грудня, 20 червня), і Варсонофія, єпископа Тверського (пам’ять 4 жовтня 1911 квітня), життєписи яких він згодом створив. За клопотання святителя Гермогена була встановлена поминальна субота після Покрови Богородиці для поминання всіх воїнів, полеглих під час взяття Казані, і всіх місцевих страждальців за віру християнську.
3 липня 1606 року в Москві Собором руських ієрархів святитель Гермоген був поставлений Патріархом Московським і всієї Русі. У цей час йому було більше 70 років. Патріаршество святителя Гермогена співпало з важкою порою Смутного часу. З особливим натхненням протистояв Святіший Патріарх зрадникам і ворогам Вітчизни, які прагнули поневолити російський народ, ввести в Росії уніатство і католицтво, і викорінити Православ’я. Коли Лжедмитрій II в червні 1608 року підійшов до Москви і зупинився в Тушино, Патріарх Гермоген звернувся до бунтівників і зрадників з двома посланнями, в яких викривав їх та вмовляв: «Згадайте, на кого ви піднімаєте зброю: чи не на Бога, який створив вас? Чи не на своїх братів? Чи не свою Вітчизну розоряєте? Заклинаю вас ім’ям Бога, зупиніть своє починання, поки є час, щоб не загинути вам до кінця… Бога ради, пізнайте себе і зверніться, обрадуйте своїх батьків, своїх дружин і чад, і всіх нас; і ми станемо молити за вас Бога…»
Тим часом в Москві почався голод. Першосвятитель наказав келарю Сергієвої обителі Авраамію Паліцину відкрити для голодуючих монастирські житниці з хлібом.
Патріарх Гермоген надихнув ченців Троїце-Сергієвої Лаври на самовіддану, героїчну оборону обителі від польсько-литовських інтервентів. Їх багатотисячний загін осадив Лавру у вересні 1608 року. Жорстока облога тривала 16 місяців, але безуспішно: у січні 1610 року інтервенти з ганьбою відступили. У цей час Патріарх Гермоген продовжував розсилати свої послання, в яких переконував народ у тому, що Лжедмитрій II – самозванець, закликав піднятися на захист віри й Вітчизни.
У 1610 році самозванець, прозваний «тушинським злодієм», був убитий своїми наближеними. До цього часу після боярської змови і повалення царя Василя Шуйського (у липні 1610 року) Москва була зайнята польськими військами. Більшість бояр бажала бачити руському престолі польського королевича Владислава, сина Сигізмунда III. Цьому рішуче протистояв Патріарх Гермоген, який здійснював в храмах особливі молебні про обрання на царський престол «від крові російського роду». На вимогу бояр написати особливу грамоту до народу із закликом покластися на волю Сигізмунда, Патріарх Гермоген відповів рішучою відмовою і загрозою анафематствування. Він відкрито виступив проти іноземних загарбників, закликаючи російських людей стати на захист Вітчизни. З благословення Патріарха Гермогена з Казані була перенесена Казанська ікона Пресвятої Богородиці (швидше за все – копія зі справжньої), яка стала головною святинею ополчення.
Москвичі під проводом Козьми Мініна і князя Дмитра Пожарського підняли повстання, у відповідь на яке поляки підпалили місто, а самі сховалися в Кремлі. Спільно з російськими зрадниками вони насильно звели святого Патріарха Гермогена з Патріаршого Престолу та й взяли його в Чудовому монастирі під варту. У Світлий понеділок 1611року російське ополчення почало облогу Кремля, яка тривала кілька місяців. Обложені в Кремлі поляки не раз посилали до Патріарха послів з вимогою, щоб він наказав російським ополченцям відійти від міста, погрожуючи при цьому йому смертною карою. Святитель твердо відповідав: «Що ви мені погрожуєте? Боюся одного Бога. Якщо всі ви, литовські люди, підете з Московської держави, я поблагословлю російське ополчення йти від Москви, якщо ж залишитеся тут, я поблагословлю всіх стояти проти вас і померти за Православну віру». Вже з ув’язнення священномученик Гермоген звернувся з останнім посланням до російського народу, в якому закликав міцно стояти у вірі й думати лише про те, як «душі свої положити за дім Пречистої і за віру». Патріарх Гермоген благословив російських людей на визвольний подвиг.
Більше дев’яти місяців мучився святитель Гермоген в тяжкому ув’язненні. 17 лютого 1612 року він помер мученицькою смертю від голоду і спраги. Звістка про його смерть ще більше згуртувала ополченців. Наближалася рішуча битва. Останні три дні перед нею майже зневірене російське воїнство провело в пості й молитві. І 27 жовтня 1612 року запеклий опір польсько-литовських загонів був остаточно зламаний.
Визволення Росії, за яку з такою непохитною мужністю стояв святитель Гермоген, успішно завершилося російським народом за його предстательства. Тіло священномученика Гермогена було з належною честю поховане в Чудовому монастирі. Святість Патріаршого подвигу, як і його особистості в цілому, була осяяна звище пізніше – при розтині у 1652 році раки з мощами преподобного. Через сорок років після смерті Патріарх Гермоген лежав як живий, а в 1654 році нетлінні його мощі були перенесені в Успенський собор Московського Кремля.
Великим є загальнонаціональне значення святителя Гермогена, невтомного борця за чистоту Православ’я і єдність Руської землі. Його церковна і патріотична діяльність протягом кількох століть служить для російської людини яскравим зразком полум’яної віри і любові до свого народу. Церковна діяльність Першосвятителя характеризується уважним і суворим відношенням до богослужіння. При ньому були видані: Євангеліє, Мінеї Місячні: вересень, жовтень, листопад і перші двадцять днів грудня, а також в 1610 році був надрукований «Великий Церковний Статут». При цьому святитель Гермоген не обмежувався благословенням до видання книг, але ретельно спостерігав за справністю текстів. З благословення святителя Гермогена з грецької на російську мову була перекладена служба святому апостолу Андрію Первозванному та відновлено святкування його пам’яті в Успенському соборі. Під наглядом Першосвятителя були зроблені нові верстати для друкування богослужбових книг і побудовано нову будівлю друкарні, постраждалу під час пожежі 1611 року, коли Москва була підпалена поляками. Піклуючись про дотримання богослужбового чину, святитель Гермоген склав «Послання наказово до всіх людей, паче же священиком і дияконом про виправлення церковного співу». «Послання» викриває священнослужителів в нестатутному здійсненні церковних служб – багатоголоссі, а мирян – у неблагоговійності при богослужінні. Маючи видатний розум, святитель Гермоген багато займався в монастирських бібліотеках, перш за все в багатющій бібліотеці Московського Чудова монастиря, де виписував з древніх рукописів найцінніші історичні відомості, покладені в основу літописних записів. У творах Предстоятеля Руської Церкви та його архіпастирських грамотах постійно зустрічаються посилання на Святе Писання і приклади, взяті з історії, що свідчить про глибоке знання Слова Божого і начитаність в церковній писемності того часу. З цією начитаністю Патріарх Гермоген з’єднував і видатні здібності проповідника і вчителя.
У 1913 році Руська Православна Церква прославила Патріарха Гермогена у лику святих. Його пам’ять звершується 12/25 травня і 17 лютого / 1 березня.
