Перший Патріарх Московський і всієї Русі Іов був винятковою особистістю, відрізнявся високою освіченістю і багатьма даруваннями. Майбутній Патріарх походив з посадських людей міста Стариці Тверської губернії, де народився в 30-і роки XVI століття. У миру носив ім’я Іоанн. Його отрочні роки пройшли в Старицькому Успенському монастирі, куди батько віддав його для отримання початкової освіти. Монастирське виховання порушило в ньому бажання служити Богові в чернечому образі. Але близько 1553 року, коли Іоанн закінчив навчання в монастирі, батько вирішив його одружити. У день вінчання юнак відпросився у батьків в обитель для бесіди з духовним старцем. Прийшовши до архімандрита Германа, він упросив старця постригти його у чернецтво. «Іоанн зволив світу цього суєтного відректися і сприйняти святий ангельський образ… І наречений бути у чернецтві Іов».
Більше п’ятнадцяти років провів святий Іов у Старицькій обителі, пройшовши шлях від послушника старця Германа до настоятеля. Під керівництвом досвідченого духівника молодий чернець виховав у собі безкорисливість і чернечу добродійність, слухняність і стриманість, навчився сердечній молитві та суворому посту. Разом з тим святий Іов відрізнявся глибоким смиренням, лагідністю і милосердям. Будучи настоятелем, святий Іов словом і життям надихав братію до духовного діяння.
Близько 1569 року Старицьку обитель відвідав цар Іван Грозний; чернець Іов привернув до себе його прихильну увагу і невдовзі був висвячений у сан архімандрита.
У 1571 році архімандрит Іов був призначений настоятелем Симонова монастиря в Москві. З ретельністю виконував він покладений на нього послух. Як настоятель одного з найважливіших монастирів того часу, святий Іов приймав участь у справах Руської Церкви, а нерідко і держави. У 1572 році, а пізніше і в інші роки, він був учасником церковних Соборів.
У 1575 році святитель Іов був призначений настоятелем Ново-Спаського монастиря і протягом шести років очолював давню московську обитель.
У 1581 році архімандрит Іов був висвячений у сан єпископа Коломенського. У 1586 році став архієпископом Ростова Великого і в 1587 році – митрополитом Московським.
23 січня 1589 року за участю Патріарха Константинопольського Ієремії II відбулося наречення, а 26 січня – урочисте поставлення митрополита Іова у Патріарха Московського і всієї Русі.
Патріарх Іов здобув гарячу любов народу своїм глибоким благочестям і праведністю, суворим дотриманням церковного Статуту; щоденно здійснював Божественну літургію, читав напам’ять Євангеліє, Псалтир і Апостол. «У дні його не знайдеться людина подібна йому, ні образом, ні вдачею, ні голосом, ні чином, ні походженням, ні питанням, ні відповіддю», – відзначає його життєописувач.
Головною метою всієї діяльності Патріарха Іова було зміцнення в Росії Православ’я і духовної сили Руської Церкви. За ініціативи святителя Іова були проведені перетворення в Руській Церкві, в результаті яких в Московський Патріархат увійшли чотири митрополії: Новгородська, Казанська, Ростовська та Крутицька; засновані нові єпархії, засновано більше десятка монастирів. Святитель Іов із старанністю влаштовував церковне життя. Він провів ряд заходів, спрямованих на зміцнення дисципліни серед кліриків, на поліпшення їх моральності і підтримку благочиння в храмах. Чимало трудів святителя було направлено на духовний розвиток народу, поширення Святого Письма та святоотцівських книг. Особливо важливим було розпочате святителем друкування богослужбових книг, яких повсюдно не вистачало, а особливо в новоосвічених землях – в Казані, Астрахані, Сибіру. З благословення святителя Іова вперше були видані: Тріодь Пісна, Тріодь Цвітна, Октоїх, Мінея Загальна, Чиновник архієрейського служіння і Служебник. Святитель зробив також деякі заходи щодо виправлення існуючих неточностей в богослужбових книгах. Зіставляючи древні списки, він відбирав кращі, як зразок для друкування. Патріарх Іов першим поставив справу друкарства на широку основу.
До нас дійшло кілька творів Патріарха Іова, написаних ним дуже майстерно. Один з них – «Повість про чесне житіє царя Федора Івановича», що увійшла до Никонівського літопису. У цій повісті описуються найважливіші події часу царя Феодора: заснування Патріаршества, підкорення Сибіру, шведські війни, війни з кримськими татарами.
За Патріарха Іова були прославлені нові руські святі: Василій Блаженний, преподобний Іосиф Волоколамський (святитель сам написав йому канон і «виправив службу»), святителі Казанські Гурій і Варсонофій, благовірний князь Роман Углицький, преподобні Антоній Римлянин та Корнилій, блаженний Іоанн Московський, преподобні Ігнатій Вологодський і Мартирій Зеленецький. Деяким святим, вже шанованим на Русі, були встановлені нові дні святкування.
Свої особисті кошти і багаті царські подарунки Патріарх Іов витрачав на милостиню і на будівництво храмів. Тільки у Москві в період з 1592 по 1600 рік було побудовано дванадцять храмів.
Святитель Іов був ревним служителем Церкви і мудрим пастирем. Особливо ці риси проявилися в його місіонерській діяльності, спрямованої на зміцнення православної віри у віддалених районах держави (у Сибіру, в російській Півночі), а також у Грузії. На прохання царя Кахетії Олександра (єдиновірна Грузія вже в той час шукала союзу з Росією і просила про протекторат) Патріарх Іов відправив туди кількох священнослужителів і іконописців. З його благословення православні місіонери відроджували храми і монастирі на околицях Росії. Кілька нових обителей було засновано і в європейській частині країни, а в Москві був створений Донський монастир. Насіння Православ’я, посіяні Патріархом Іовом, принесли в подальшому свої духовні плоди, завдяки яким збереглися і усталилися північні і південні межі Руської держави.
Зі смертю царя Федора Івановича у 1598 році припинилася чоловіча лінія династії Рюриковичів, почався період державних негараздів, відомий в історії Росії як Смутні часи. У ці важкі часи святитель Іов зберіг справжнє християнське терпіння, безстрашність і мужність. Він фактично перший очолив протистояння росіян польсько-литовським загарбникам, розсилаючи по містах грамоти з закликом до захисту віри й Батьківщини. Грамоти ці протверезили багатьох розсудливих людей, але Лжедмитрій встиг заручитися підтримкою Польщі та Ватикану, обіцяючи ввести в Росії унію, і вступив в межі Росії з чималим військом. У січні 1605 року Патріарх Іов зрадив анафемі Лжедмитрія I і підтримуючих його зрадників. Першосвятитель і молитовник за весь руський народ, святий Іов безстрашно викривав руйнівників державного порядку, які внесли негаразди і в Церкву Божу. Між тим Лжедмитрій швидко просувався до Москви. 13 квітня 1605 року після раптової кончини царя Бориса Годунова в Москві спалахнув бунт, місто було здано самозванцю і полякам. Патріарх Іов, що відмовився присягнути Лжедмитрію, був повалений. У червні прихильники самозванця рознесли Патріарший двір і увірвалися в Успенський собор Кремля, щоб убити Патріарха. У цей час святитель, ставши на коліна перед чудотворною іконою Богоматері Володимирської, молився зі сльозами: «О, Пречиста Владичице Богородице! Ця панагія і сан святительський покладені на мене, недостойного, у Твоєму храмі, у Твого чудотворного Образу. І я, грішний, 19 років правил слово істини, зберігав цілість Православ’я; нині ж, за гріхами нашими, як бачимо, на Православну віру настає єретична. Молимо тебе, Пречиста, спаси і утвердь молитвами твоїми Православ’я!» Бунтівники накинулися на Патріарха, зірвавши з нього святительське облачення і не давши закінчити літургію, били його, шарпали, і з соромом витягли на Лобне місце. Зазнавши безлічі зневаги, святитель Іов, змучений, в простій чорній рясі був засланий в Старицький монастир, де він колись починав свій чернечий подвиг. Патріарх Іов два роки прожив в обителі. Ослаблений і втративши зір, він весь час проводив у молитві.
Після повалення Лжедмитрія I святитель Іов через немочі не міг повернутися на Першосвятительський Престол. На своє місце він благословив митрополита Казанського Гермогена.
Патріарх Йов мирно помер 19 червня 1607 року і був похований у західних дверей Успенського собору Старицького монастиря. Згодом над його могилою була влаштована каплиця. У 1652 році за Патріарха Іосифа нетлінні і запашні мощі святителя Іова були перенесені до Москви і покладені поруч з гробницею Патріарха Іоасафа (1634-1640). Від мощів святителя Іова відбувалася безліч зцілень. З благословення Святішого Патріарха Пимена (1971-1990) і Священного Синоду ім’я святителя Іова було внесено до числа Собору Тверських святих. Перше святкування Собору Тверських святих відбулося у липні 1979 року. Для всеросійського шанування святитель Іов був канонізований на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви 7-14 жовтня 1989 року. Пам’ять його звершується Русською Православною Церквою 5 (18) квітня і 19 червня (2 липня).
