Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Олексій І

Олексій І

Дата народження: 27 жовтня 1877 р.

Дата смерті: 17 квітня 1970 р.

Дата хіротонії: 28 квітня 1913 р.

Дата постригу: 9 лютого 1902 р.

Країна: Росія

Біографія:

Сергій Володимирович Симанський народився 27 жовтня 1877 р. в Москві в родині дворян.

У 1888 р. Сергій Симанський вступив до першого гімназійного класу Лазаревського інституту східних мов, потім перейшов до Миколаївського ліцею, який закінчив зі срібною медаллю. У 1896 р. вступив на юридичний факультет Московського університету, який закінчив за три роки. Потім протягом року був вільновизначуваним в 7-му гренадерському Самогітському полку, проведений в молодшого, потім старшого унтер-офіцера (сержанта), в серпні 1900 р звільнений у відставку в чині прапорщика.

Восени 1900 р. вступив до Московської духовної академії. 9 лютого 1902 р. в Гефсиманському скиту Троїце-Сергієвої лаври ректором Академії єпископом Волоколамським Арсенієм (Стадницьким) пострижений у чернецтво з ім’ям Олексій на честь святителя Олексія, митрополита Московського. 17 березня висвячений у ієродиякона, в 1903 р в Троїцькому соборі Лаври єпископом Арсенієм висвячений в сан пресвітера.

У 1904 р. закінчив Московську духовну академію, в серпні того ж року призначений інспектором Псковської духовної семінарії.

18 вересня 1906 р. в Троїцькому кафедральному соборі Пскова єпископ Арсеній, переведений на Псковську кафедру, звів ієромонаха Олексія в сан архімандрита.

Ніс послух ректора Тульської, потім Новгородської семінарій.

27 квітня 1913 в соборі Входу Господнього в Єрусалим міста Новгорода наречений на єпископа Тихвинського. Хіротонія була здійснена 28 квітня в Софійському Соборі Новгородського кремля. Богослужіння очолив Блаженніший Патріарх Антіохійський і всього Сходу Григорій IV, який перебував у Росії у зв’язку зі святкуванням 300-річчя Дому Романових.

У революційні роки вніс неоціненний внесок у будівництво церковного життя в нових умовах, також був зайнятий піклуванням про поранених.

21 лютого 1921 р. Патріаршим указом призначений першим вікарієм Петроградської єпархії з титулом єпископа Ямбурзького, з перебуванням в Олександро-Невській лаврі.

У 1926 р. призначений керуючим Новгородською єпархією з титулом архієпископа Тихвинського, пізніше — Хутинського. Управління єпархією прийняв 2 вересня 1926 р. у цей період став членом Синоду і найближчим помічником митрополита Сергія (Страгородського). Брав участь у складанні тексту Декларації митрополита Сергія про ставлення Патріаршої Церкви до Радянської влади.

18 травня 1932 возведений в сан митрополита з титулом «Староруський», з 11 серпня — митрополит Новгородський і Староруський. 5 жовтня 1933 р. переведений на Ленінградську кафедру зі збереженням управління Новгородською єпархією.

У роки Великої Вітчизняної війни в блокаду Ленінграда залишився зі своєю паствою, постійно здійснював богослужіння, підбадьорював і втішав віруючих. У храмах Ленінградської єпархії в дні війни не припинявся збір коштів на оборону, на допомогу пораненим і сиротам. Всього в 1941-44 рр. було зібрано понад 13 мільйонів рублів. За організацію патріотичної діяльності в період блокади митрополит Олексій з групою духовенства був удостоєний медалі «За оборону Ленінграда».

Після смерті Святішого Патріарха Сергія (у травні 1944 р.) став місцеблюстителем патріаршого престолу, 2 лютого 1945 р. Помісним Собором Руської православної Церкви обраний Патріархом Московським і всієї Русі.

При Патріарху Олексії в післявоєнні роки відновлювалися зруйновані війною храми, відновлювалася церковна видавнича справа, відкривалися духовні школи, відновлювалися зв’язки з православними одноплемінниками в розсіянні, відновлено чернече життя в Троїце-Сергієвій лаврі, закритій владою в 1920-і роки.

10 квітня 1945 р. відбулася історична зустріч Голови Раднаркому СРСР І. В. Сталіна з Патріархом Олексієм, митрополитом Крутицьким Миколаєм і протопресвітером Миколаєм Колчицьким. 22 серпня 1945 Рада Народних Комісарів СРСР винесла постанову про надання церковним органам юридичних прав на придбання транспортних засобів, виробництво церковного начиння і т.д. цією ж постановою радянським органам на місцях пропонувалося не перешкоджати церковним громадам дзвонити в дзвони.

При Патріарху Олексії I до 1946 р. остаточно зникло обновленство. Святіший Владика зробив великий внесок у справу скасування церковних нестроєній в середовищі руського православного розсіяння. Високий духовний авторитет Його Святості сприяв відновленню відносин з Польською та Фінляндською Церквами. Його праці увінчалися створенням в 1970 р. Православної Церкви в Америці і Японської Автономної Православної Церкви. На Помісному Соборі Руської Православної Церкви 1971 р. у Троїце-Сергієвій лаврі була дана висока оцінка діяльності Святішого Патріарха Олексія I по поверненню в Православ’я греко-католиків Галичини і Закарпаття і припиненню Брест-Литовської та Ужгородської уній.

Патріарх Олексій приділяв велику увагу справі видання церковних книг. При ньому вийшли в світ два видання Біблії, Новий Завіт російською мовою і ряд богослужбових книг, стали виходити щомісячні церковні журнали — «Журнал Московської Патріархії», журнали зарубіжних екзархатів, збірник «Богословські праці».

Плодом пастирсько-вчительських праць Святішого Владики з’явилися чотири томи його слів і промов. Рішенням рад духовних академій Московського Патріархату йому було присуджено вчене звання доктора богослов’я.

Патріарх Олексій здійснив ряд паломницьких поїздок на Святу Землю, в Єгипет і в країни Близького Сходу, відвідав Помісні Православні Церкви: Константинопольську, Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Елладську. У роки Первосвятительського служіння Святішого Патріарха Олексія було покладено початок контактам Руської Церкви з Римо-Католицькою Церквою. Встановилися активні зв’язки з древніми нехалкідонськими Церквами Сходу, а також з протестантським світом.

Помер у заміській резиденції в підмосковному Передєлкіно 17 квітня 1970 похований у Троїце-Сергієвій лаврі.