Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Патріарша проповідь у день свята Воздвиження Хреста Господнього після Літургії у Храмі Христа Спасителя[Патріарх]

Патріарша проповідь у день свята Воздвиження Хреста Господнього після Літургії у Храмі Христа Спасителя[Патріарх]

27 вересня 2022 року, у день свята Воздвиження Чесного і Життєдайного Хреста Господнього, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил >звершив Божественну літургію в кафедральному соборному >Храмі Христа Спасителя у Москві. Після богослужіння Предстоятель Руської Церкви проголосив проповідь.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

«Хрест для тих, хто гине, — юродство, а для тих, хто спасється, — сила Божа», — ось чому навчає нас сьогодні Святе Письмо. Юродство — це слов’янське слово, а російське слово, яке йому відповідає, — «божевілля». І що ж виходить, якщо перекласти нашою сучасною мовою? «Хрест для тих, хто гине, — безумство, а для тих, хто спасається, — сила Божа».

Але так воно і є. Що таке хрест? Хрест  символ страждань, мук і смерті. І як ці страшні явища можуть бути привабливими для людини, як вони можуть визначати в позитивному напрямку життя людини? І ті, хто не розуміє сенсу страждань Господа на Хресті, — хто й у давнину не розумів, та й сьогодні не розуміє, — просто відмахуються від цього величезного одкровення Нового Завіту.

Чому ж ми не відмахуємось? Чому ми погоджуємося з тим, що хрест приніс не лише страждання, а й через страждання приніс спасіння? Тому що на хресті були виявлені найбільші людські почуття, і в такому глобальному масштабі, який у жодній людській особистості неможливо здійснити. Що це за почуття, що за прояви людської душі? Це жертовність і кохання. І якщо визначити апогей розвитку здатності людини жертвувати і любити, то цим апогеєм буде Голгофська Жертва.

Звичайно, людський досвід жертовності й любові не може досягати того самого рятівного апогею, який був явлений на Голгофі. Але Жертва Христа Спасителя означає орієнтир, певний напрямок руху. Через Хрест Христів ми усвідомлюємо, що жертовність та любов є найбільшими цінностями для людини, для повноти її життя. І водночас це найбільші чесноти, які виправдовують людину перед Богом, через які людина спокутує свої гріхи.

Ми знаємо, що Жертва Голгофська була жертвою спокути. Господь прийняв ці страшні муки, щоб спокутати перед Божественним правосуддям усі гріхи світу. Наші з вами хрести, наші жертви неможливо порівняти з тим, що звершив Спаситель. Але в масштабах наших людських можливостей, у масштабах особистості кожного жертовність і любов є справді апогеєм духовного життя.

А що відбувається, якщо ми відмахуємось від цих цінностей? Справді, чому я маю жертвувати чимось заради іншої людини? Людина, яка заперечує значення жертовності, може навести безліч подібних утилітарних аргументів. Навіщо мені чимось жертвувати, заради чого? Але сьогоднішній день може навчити всіх, навіть тих, хто принципово заперечує можливість принести в жертву не лише себе — про це немає й мови! — а хоча б частинку свого життя, свого часу, матеріальних можливостей. Сьогоднішній день може переконати того, хто жертву заперечує, що жертва приносить людині спасіння. А синонімом спасіння звичайною нашою мовою є слово «щастя».

Ось якщо ми будемо здатні поєднувати жертовність зі щастям, то зміняться, радикально зміняться людські стосунки. Тому що людині завжди хочеться щось отримати. Зробив роботу — отримати гроші, працюєш добре — отримати підвищення кар’єрними сходами; так мало які цінності для нас привабливі, так що заради них ми готові і працювати, і навіть жертвувати! Адже так і відбувається в нашому житті. Той, хто добре працює, втрачає свій час, іноді навіть ризикує здоров’ям, але у відповідь на це отримує і матеріальне заохочення, і просування по службі.

Ну, а як же чинити в духовному житті? Сьогодення допомагає нам зрозуміти, що коли ми приносимо себе в жертву, коли ми поділяємо з іншими свій час, свої матеріальні можливості, свою любов — щиро, не кон’юнктурно, не за потребою, а від серця, тоді ми маємо великий Божий дар. Ми стаємо ближчими до Бога. Господь прощає нам наші гріхи. Адже навіть право, яким керується людське суспільство, припускає, що злочинець має спокутувати свою провину, і таким викупом найчастіше є ув’язнення. А як ми можемо спокутувати нашу провину протягом нашого земного життя, щоб перед Богом не постати з нашою провиною? Нашою спокутою тут і є жертовність, жертовна любов, допомога тим, хто страждає. І не для того, щоб відзначитися перед телекамерами, або щоб про тебе в газетах написали, а так, тихенько прийти і допомогти.

Повинен вам сказати, що багато людей сьогодні так і чинять. До мене стікається інформація, яка не потрапляє в громадський простір, а тому я не можу оголошувати якісь імена, але справді дивуєшся жертовності, яка демонструється багатьма і багатьма нашими співгромадянами. Особливо зараз, коли така непроста ситуація в Україні, коли, захищаючи всю нашу історичну Батьківщину — і Росію, і Україну, — наші воїни жертвують здоров’ям і життям, як важливо, щоб і весь народ наш був здатний жертвувати в ім’я Христове заради всіх тих, хто потребує, хто не словесно, а самою своєю суттю просить цієї допомоги!

Іноді запитують: «Ну, а кому допомагати? Дивлюсь праворуч, ліворуч — не бачу…». А тут треба помолитися, щоб Господь відкрив наші духовні очі, так щоб ми побачили, кому допомагати. У відповідь на молитву Господь завжди відкривається несподіваним чином і дає можливість проявити свою любов, свою жертовність, щоб принести жертву в першу чергу Йому, а через цю жертву отримати прощення гріхів і душевну радість.
Ще раз хочу сказати, що сьогодні той час, коли ми особливо маємо ставити собі це доленосне запитання: «А що я роблю?» Тому що те, що відбувається сьогодні на теренах Святої Русі, звичайно, затьмарює серця багатьох. Не говоритиму про себе, але з цими думками, з цим стражданням і лягаю, і встаю, і проводжу весь день, тому що є Патріархом не лише Московським, а й всієї Русі. Але водночас вірю, що з милості Божої пройде ця напасть, що вона не підірве тих глибинних основ нашого спільного буття, які зберігають у єдності народ Святої Русі, який живе в Росії та Україні. Вірю, що Господь прихилить милість і припиниться міжусобну брань. І там, де сьогодні здивування, страждання та скорбота, має з’явитися наша людська любов одне до одного. А у відповідь на цю любов — любов Господа до нашого єдиного народу, до тих, хто живе в Росії та Україні, до тих, хто мешкає в різних куточках Землі.

Нехай Господь у цей дуже непростий час усіх нас зміцнить у вірі та благочесті. Насамперед звертаюся зараз до тих православних людей, які вважають, що можна відвідати храм один раз на рік, і цього достатньо. А інші кажуть: у піст треба відвідати храм, причаститись, і достатньо. Треті кажуть: достатньо одного разу на місяць. І одні, й інші, і треті неправі! Недільний день дається нам для того, щоб ми присвячували його Богові. А хто не бажає віддати Богові частину недільного дня, думаючи, що зробить для себе щось краще  телевізор подивиться, погуляє, в гості піде, той глибоко помиляється. «День сьомий для Господа, Бога твого», говорить заповідь Божа. А це означає, що неділя повинна починатися з молитви. Але якщо з якихось причин людина не може піти до храму (хоча найчастіше ці обставини надумані), то принаймні вранці потрібно помолитися разом зі своєю сім’єю, випросити у Господа прощення за те, що в цей день до храму не прийшов. Все це зараз так важливо, мої любі!

Мої батьки пережили ленінградську блокаду, і вони розповідали мені про те, як наповнювалися в Ленінграді Божі храми, як люди голодні, майже вмираючі, стікалися до храмів, незважаючи на обстріли, незважаючи на послаблення всіх фізичних сил. Храми Ленінграда під час блокади були переповнені, і, можливо, ця молитва врятувала місто. Не хочу порівнювати нинішні часи з тим, що пережили ленінградці у найважчі роки блокади, але в якомусь сенсі й сьогодні настав доленосний час! Тому що багато хто повстає на Русь, і в багатьох голова закружляла в бажанні занапастити Русь, її самобутність, її незалежність, її свободу. І сьогодні ми маємо особливо зміцнити себе у вірі, наповнити наші храми, молитися за владу, за воїнство, за своїх рідних, близьких, молитися за Православну Церкву, яка в цих найважчих умовах зберігає духовну єдність Святої Русі.

І нехай допоможе нам Господь! Ще раз хочу сказати, що ми дожили з вами до доленосного часу, а в доленосний час слід оновити нашу віру, загострити нашу свідомість і нашу пам’ять, подивитися інакше на багато з того, на що ми ще вчора дивилися без особливої ​​уваги та особливої ​​турботи. Тоді наша духовна мобілізація, до якої я зараз усіх закликаю, допоможе мобілізації всіх сил нашої Вітчизни. І вона, безперечно, допоможе врешті-решт повному примиренню Росії та України, які становлять єдиний простір Руської Православної Церкви.

Можете уявити собі мій стан як Патріарха всієї Русі, коли сьогодні брат вбиває брата. Напевно, хтось із носіїв крайніх політичних поглядів скаже: ось проповідує пацифізм у той час, коли… Не пацифізм, але цими словами я просто свідчу про наш спільний обов’язок перед Богом — молитися за припинення міжусобної брані, робити все для того, щоб відновилися братні стосунки двох частин єдиної Русі, і молитися ще й про те, щоб Господь позбавив, особливо нашу молодь, від того, щоб їхнє життя припинилося в цій міжусобній боротьбі. А для того, щоб було так, треба, щоб брань припинилася.

І нехай допомагає нам Господь, святі угодники єдиної Русі, преподобні Києво-Печерські та преподобні отці численних обителей, включаючи Троїце-Сергієву лавру, на теренах великої Русі! Сподіватимемося на їхні молитви, адже і їхня душа сьогодні тужить і страждає з приводу того, що відбувається. І сподіватимемося, що спільними зусиллями, без того щоб іти шляхом небезпечних компромісів, які можуть нашкодити єдиній Русі, ми всі одночасно рухалися шляхом примирення та відновлення тієї духовної єдності, яка була сформована у надрах єдиної Руської Православної Церкви.

Нехай благословення Боже перебуває над усією Святою Руссю, над начальниками, над духовними провідниками, над воїнами і над усіма тими, від кого може залежати мирний і благополучний результат нинішнього дуже небезпечного зіткнення двох братніх народів. Нехай Господь зберігає нас усіх і зміцнює у вірі, любові, однодумності. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі