Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню в храмі великомучениці Анастасії Узорішительниці на території виправної колонії № 15 у Норильську[Патріарх]

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню в храмі великомучениці Анастасії Узорішительниці на території виправної колонії № 15 у Норильську[Патріарх]

17 вересня 2022 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил >звершив молебень у храмі великомучениці Анастасії Узорішительниці на території виправної колонії № 15 суворого режиму в м. Норильську (Красноярський край). Після богослужіння Святіший Владика звернувся до присутніх у храмі з Первосвятительським словом.

Владики, отці, браття! Браття, які тимчасово перебувають у кайданах!

Всіх вас щиро вітаю, але насамперед хотів би звернутися до тих, хто у кайданах. Є таке російське прислів’я: «Від тюрми і від суми не зарікайся». Це означає, що навіть найблагополучніша людина, яка має матеріальний достаток, посідає високе становище, за певних обставин, які нерідко від неї не залежать, може опинитися серед тих, хто під вартою, хто в ув’язненні. І, звичайно, висновок стає природним завершенням злочинного шляху.

Різні причини та різні збіги обставин призводять людей до того, що вони втрачають волю. Суд ухвалює рішення, наскільки людина винна; але найважчий суд  це суд людини над собою. Внутрішня напруга, внутрішній розлад, незгода з тим, що людині дісталося в житті, іноді призводить до найважчого стану, який переживається набагато складніше, ніж зовнішнє ув’язнення. А буває і так, що зовнішнє ув’язнення не робить жодних трагічних змін у внутрішньому житті людини.

Згадую свого діда, який пройшов 49 в’язниць і більшу частину свого свідомого життя провів в ув’язненні, на засланнях. Він не був злочинцем — він був православним християнином; і коли за радянської влади почалося гоніння на Церкву, він виступив проти гонителів — проти закриття храмів, проти різноманітних розколів, які радянська влада провокувала всередині християнської громади. Практично з 1922-го по 1954-й рік він перебував у в’язницях, ув’язненнях, засланнях.

І ось дід приїхав до Ленінграда, де тоді жила моя сім’я; ми зустрічали його разом із мамою. Я побачив на вокзалі літню людину з борідкою, в руках — велику фанерну валізу. Мама підбігла і сказала: «Тату, тату! Ми зараз носія візьмемо!» А він каже: «Як носія? Ні не потрібно». І літня людина звалила на себе цю фанерну валізу і з легкістю понесла. А коли я ближче познайомився з дідом, я зрозумів, що це зовсім не зламаний життям чоловік. Через якийсь час він здобув освіту і в дуже літньому віці став священиком. Помер він у дев’яносто з лишком років.

Розповідаю вам цю частину своєї сімейної історії, бо дід пройшов через такі випробування, якими ніхто з вас не проходив і не пройде. Адже одна справа перебувати у місцях ув’язнення у наш час, і зовсім інша — у 1920-х та 30-х роках. Але дід прожив, як я вже сказав, довге-довге життя і ніколи не вважав себе нещасним. Він завжди розповідав про часи, проведені в ув’язненні, як про події дуже важливі, але не трагічні. Тому що зі свого перебування у в’язниці — це були найважчі роки! — він виніс собі щось, що зробило його людиною сильною і щасливою.

Спілкування з дідом зіграло величезну роль у моєму вихованні. Я зрозумів, що зовнішні обставини, навіть найважчі, не можуть вплинути на внутрішній стан людини, якщо вона сама не руйнує свій внутрішній світ.

І ось до чого я це говорю. Роки, проведені в ув’язненні, можуть зруйнувати людину, перетворити її на духовного та фізичного інваліда, перекрутити її психіку, а можуть дуже зміцнити. У певному сенсі все залежить від кожного, хто через це проходить. Тому я б побажав, щоб ці роки життя ви сприйняли не лише як тяжке випробування, які вам випали, а й як виклик. І якщо ви відповідаєте на цей виклик так, що він формує у вас найсильніші і найправильніші риси характеру, якщо, незважаючи на важкі життєві обставини, ви залишаєтеся людьми, здатними любити іншу людину, дарувати їй добро, то час, проведений в ув’язненні, буде, не боюсь цього слова, проведено з користю для вас. Або воно може остаточно зруйнувати вас як особистість.

Браття, ви повинні пам’ятати, що не ви перші, не ви останні  до вас багато людей проходили через такі випробування, будуть такі й після вас. Але час, що проходить в ув’язненні, постарайтеся використати для того, щоб стати кращим і сильнішим, щоб, вийшовши на волю, ви могли досягти у своєму житті того, чого ви не змогли досягти раніше. А найголовніше — все це можливо лише тоді, коли людина має по-справжньому віру в серці. Бо якщо людина в Бога не вірить, то для такої людини, за словами негативного героя одного з творів Достоєвського, все можливе — і найстрашніший гріх, і найстрашніший злочин. Якщо ж людина в Бога вірить, то для неї дуже багато стає неможливим — не через страх, а через сумління. Тому я хотів би побажати, щоб у цих стінах ви не лише переглянули своє життя, не тільки не озлобилися, а й вийшли звідси з зовсім іншим душевним та духовним станом. Щоб цей урок був вам не просто на користь (бо користь людська — це відносне поняття), але щоб ви перед лицем Божим стали кращими, і тоді Господь буде з вами.

Бажаю вам саме так завершити термін вашого перебування в ув’язненні. Нехай Господь допомагає кожному з вас, вашим рідним і близьким, бо й для них це час випробувань. А всім нам разом, нам як народу, бажаю ставати кращими, сильнішими, а це можливо лише тоді, коли ми будемо ще сильнішими у вірі та надії на Бога. Допомагай вам Господь у вашому житті та ваших трудах.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі