18 липня 2022 року, в день 600-річчя обрітення чесних мощей преподобного Сергія, ігумена Радонезького (1422), Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у >Свято-Троїцькій Сергієвій лаврі. Після закінчення Літургії Святіший Владика звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства та Преосвященства! Високі представники державної влади! Дорогі отці, брати і сестри — учасники чудових урочистостей, присвячених пам’яті святого преподобного та богоносного отця нашого Сергія!

Час, коли преподобний Сергій ніс свій життєвий подвиг, був дуже непростим. Це був час панування над Руссю іноземної сили, і преподобний Сергій не міг не журитися серцем і думкою з приводу того, що його Батьківщина, Русь Свята, знаходиться під іноземною владою. І хоча та влада не зазіхала на віру православну, але вона зазіхала на матеріальні цінності нашої країни, прагнула пограбувати нашу Батьківщину. Преподобний Сергій усвідомлював цю небезпеку, тому молився і працював для того, аби Русь скинула із себе іноземне ярмо. І ми знаємо, що преподобний Сергій благословив Дмитрія Донського піти на Куликове поле і дати там першу битву татаро-монголам. Це була дуже ризикована справа, як були ризикованими і дії преподобного Сергія. А якщо ворог знову виявиться сильнішим? Що ж тоді благословення Преподобного, молитви Церкви, молитви нашого народу? Ось чому тоді йшлося не лише про військову перемогу — йшлося про перемогу духу, в певному сенсі про перемогу нашої віри.

Ми знаємо, що після битви на Куликовому полі не було б видимого переможця, але для Русі, яка багато в чому поступалася супротивникові, це була реальна перемога. Це була перемога духу, перемога нашої національної самосвідомості і, звичайно, зміцнення віри нашого народу в те, що Господь з нами, адже навіть наймогутніший і найсильніший противник виявився нездатним подолати Русь.

Чудова духовна традиція звертатися до Бога у важкі моменти історичних випробувань підтримувалась нашими правителями та полководцями і після події на Куликовому полі. Власне кажучи, ніколи наш народ не вступав у боротьбу зі смертельним ворогом без молитви. І як це було явно, коли страшний ворог, очолюваний Наполеоном, який зібрав під свої прапори більшу частину Європи, вступив до меж нашої Вітчизни, прагнучи назавжди покінчити з Росією як могутньою і сильною державою, і на його боці була, безперечно. сила, що перевищує силу нашої армії! І що сталося? Кутузов молиться Пресвятій Богородиці, і знову окроплюються святою водою наші лави, і знову наші воїни, усвідомлюючи, що у військовому відношенні вони слабші, йдуть на ворога, і звершується Боже чудо. І хоча на Бородинському полі не було досягнуто перемоги, яка б безсумнівно свідчила про розгром ворога, але ми знаємо, що ворогові було завдано такої шкоди, від якої він не прийшов до тями. Навіть входження до Москви і подальше розграбування столиці не принесло жодної користі, і ворог був вигнаний за межі нашої Батьківщини.

Надія наших полководців, нашої армії на Божу волю зберігалася і в безбожні роки. Як мені казали люди, що пройшли страшні випробування Великою Вітчизняною війною, в окопах немає атеїстів. Там людина перед лицем смерті, і всякі ідеології відступають, а голос совісті промовляє. Знаємо, що і в цей час великої та страшної війни народ наш знову звернувся до Господа, і героїзм наших воїнів, мужність усіх, хто боровся з ворогом, зміцнювалися, безперечно, силою Божою. І ця сукупність сил людських і благодаті Божої призвело до крушіння найстрашнішого супротивника, який тільки був в історії і який спрямував вістря своєї боротьби проти нашої Батьківщини.

Сьогодні ми переживаємо інші часи. Сьогодні Росія є потужною державою, і навряд чи хтось спробує позбавити нас нашої свободи та незалежності силою зброї. Але в наш лукавий вік існує багато інших способів зруйнувати людей, позбавити їх національної самосвідомості, позбавити їхньої віри, позбавити їх почуття патріотизму. Ми знаємо, що сьогодні багато сил працюють для того, щоб саме так впливати на наш народ і на нашу країну. Чому? А тому, що ми продовжуємо залишатися іншими. В «освіченій» Європі віра в Бога виганяється, люди освічені соромляться визнати себе віруючими, і це є факт. А в нашій країні, що пройшла через роки безбожжя та гонінь, віра Христова зміцнюється у людях. Дай Боже, щоб було так. Щоб і наша влада, і воїнство, й інтелігенція наша, і весь наш народ зберігали віру в Господа, віру православну, якою завжди була сильна Росія.

Сьогодні ми зібралися тут саме для того, щоб ще й ще раз помолитися про Вітчизну нашу, яка переживає не найпростіший час у своїй історії. Нехай допоможе Господь Росії та всій історичній Русі зберегти віру, зберегти благочестя, зберегти здатність утримувати у своїй свідомості, у своїй пам’яті великі духовні подвиги тих представників нашого народу, хто прославився у лику святих. І серед них один із перших — смиренний Радонезький старець преподобний Сергій, що став душею нашого народу, великим угодником Божим, безсумнівно для всіх нас, які сьогодні моляться за Русь Святу і віру православну.

На згадку про сьогоднішнє торжество я хотів би залишити ікону із зображенням святих, які мають пряме відношення до нашого духовного життя, наших духовних праотців — святого рівноапостольного Кирила, Просвітителя слов’ян, і святого рівноапостольного великого князя Володимира, Хрестителя Русі. Нехай їх подвиг залучення слов’янських народів, народу руського до віри православної завжди буде живим та дієвим. Нехай їхні молитви спочивають над народом нашим і над Церквою нашою, щоб ми завжди зберігали найбільший скарб, переданий нам через наших благочестивих предків святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм. Молитвами святого преподобного і богоносного отця нашого Сергія Радонезького, святих рівноапостольних Кирила і князя Володимира нехай Господь зберігає землю нашу, Церкву нашу і, що найголовніше, віру православну в серці нашого народу! Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі